Кобзар [Тарас Григорович Шевченко] (pdf) читать постранично, страница - 3

поштовхи
могутніх сил, придавлених пресом самодержав'я.
Народністю, нищівною викривальною силою вірші українського
поета були, як відомо, особливо близькі його бойовим побратимам —
російським революційним демократам, передовим синам усіх гноблених народів тодішньої царської імперії. Не випадково ж на поезіях
«Кобзаря», так само як на творах Чернишевського, Добролюбова,
Герцена, виховувались цілі покоління революціонерів, гартувалася
воля тих, що згодом штурмуватимуть цитадель реакції, до самих основ
струсонуть мури ненависної тюрми народів.
Шевченкові наложить виняткова роль у згуртуванні передових
сил української нації, у розвитку й формуванні свідомості українського народу. «Кобзар» охоче співає минувшину, але спрямований
він у майбутнє. З творчістю Шевченка пов'язане становлення нашої
літературної мови; з виходом «Кобзаря» відкривається нова епоха
в розвитку українського красного письменства, яке віднині незрівнянно розширило свої тематичні й філософські обрії: Шевченко воістину виводив рідну літературу на простори вселюдські.
Сучасники поета при характеристиці «Кобзаря» захоплено відзначили саме його народність, що сприймалася як відкриття, як нове
слово в мистецтві. І річ не тільки в тому, що перші юнацькі поезії
Шевченка були написані, як тоді мовилось, «простонародним стилем»,
10

приваблюючи пісенною легкістю (недарма ж деякі з них пізніше
стануть співатись, будуть покладені на музику), ще важливішим було
те, що поет послідовно кожне явище життя розглядав мовби очима
народу, з позицій народу, кожну подію минувшини чи сьогодення
поет вимірює мірою народної моралі, чистотою й цнотливістю душі
трудової людини.
Муза Шевченкова — в кріпацькій одежі; волаючи до людського
сумління, до почуття справедливості, вона вперше введе в літературу
натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар»,
всіх отих вдів, сиріт, таврованих варнаків, покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у
їхньому горі, малює мовби пензлем великих майстрів Відродження.
Давно розвіяно легенду про Шевченкову малоосвіченість. З його
поезій пори мистецької зрілості, з його щоденника, де знаходимо розсипи ясновидних прозрінь, таких глибоких роздумів, постає людина
всебічної культури, широких знань, художник, який мислить незалежно й оригінально, має свої усталені погляди на життя, на історію,
на явища вітчизняного й світового мистецтва. Все це так чи інакше
позначилось на поетиці «Кобзаря».
У своїй творчості Шевченко ніколи не захоплювався зовнішніми
ефектами, не цим вражає нас поетика «Кобзаря». Нове слово в мистецтві, його свіжість, стилістична новизна починається з оригінального бачення світу, з інтенсивності й глибини світосприймання. Те,
що ми називаємо новаторством, корениться у самій силі художнього
мислення. Шевченко природний, як правда. Муза поетова скромна,
некриклива, однак вона свідома свого всежиттєвого покликання:
...Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Розглядаючи поетику «Кобзаря», дослідники неодмінно підкреслюють її простоту, ясність, органічний зв'язок з народною пісенною
творчістю. І це безсумнівно: народна пісня була матір'ю Шевченкової
поезії. До з'яви Шевченка український народ мав уже багатовікову
культурну традицію, усну й писемну, мав скарби літописів, багатющий фольклор з величним епосом козацьких дум та незрівнянною
красою ліричної пісні, мав, нарешті, найбільше надбання своєї національної культури — мову, таку образну, співучу, яскраво поетичну,
мову, що була ніби створена для поетів. Хіба могли не схвилювати
юну уяву поета чуті з дитинства від дідуся перекази про чумаків та
гайдамаків, хіба могло минути безслідно для його вразливої душі
знайомство з літописом Величка чи з філософськими псалмами Григорія Сковороди, що ходили в списках, лунали по корчмах, по ярмар-

11

ках? Разом з багатоголоссям живого дня все це невичерпно живило
Шевченкову творчість, все це входило, не могло не ввійти у світ
його поезії.
Та хоч поетика «Кобзаря» багато в чому справді виросла з фольклорної стихії, зберігши пісенну вільність, розкутість, грацію, ритміко-інтонаційне розмаїття, однак не важко помітити, що порівняно
з фольклором поезії «Кобзаря», надто ж твори пізнішого періоду,
становлять нову мистецьку якість. В них з відвагою генія витворювалась нова художня картина дійсності, багатобарвний світ мистецтва, в якому з дивовижним художнім тактом синтезувались в єдине
ціле безпосередні враження життя й символіка народної пісні, буйна
уява народної міфології й надбання світової культури, голос інтуїції
й скарби знань, що відкрились художникові-професіоналові.
Людині властиво звикати до всього, в тім числі й до творів мистецтва. «І вражою злою кров'ю волю окропіте»,— з дитинства знайомі
слова, настільки знайомі,