Михайло Коцюбинський [Леонід Смілянський] (fb2) читать постранично, страница - 81

апреля 1913 года умер поднадзорный Коцюбинский».

I до книги померлих по мiсту за той день, пiд питанням: «Кто напутствовал?» записано: «Никто, не пригласили».

Труну несуть на руках. Тисячним натовпом захлинулись вулицi. Весняне сонце не розлучається з тим, хто любив i оспiвав його. Гори вiнкiв на колiсницях. Нести їх на руках не дає полiцiя. Вона шукає мiж вiнкiв червоних стрiчок i ховає їх на спiд колiсницi. Ще цвiтуть у вiнках живi веснянi квiти…

Плачуть, iдучи за труною, родина, знайомi, товаришi… Плачуть люди, що нiколи не бачили i не знали в обличчя небiжчика. В натовпi десятки делегацiй з рiзних мiст України, з-за кордону… А мiж людьми сновигає полiцiя. I по смертi цiєї людини вона має клопiт. Промови заборонено.

…З цiєї гори вiн любив дивитись, як обступає мiсто весна. З далекого, в синiх димах, лiсу «Святого», з вируючої Десни, з широкої луки, що й досi палає розсипами кульбаби,– звiдусiль линуть на мiсто запашнi вiтри. Будять думки, тривожать серце, кличуть… Вiтри i сонце справляють бiля його могили танок i спiвають, наче легiнi i молодицi бiля труни гуцула:

…Де ж ти свої спiваночки та й позадiваєш?..

«Вiчна пам'ять» i гуркiт вогкого груддя по дерев'яному вiку… Квiти вiн любив, i йому склали могилу з квiтiв. У головах хтось поклав простий вiнок з яблуневого цвiту.

А з далекої сонячної далини телеграф принiс полум'янi слова Горького: «Смертен человек, народ бессмертен. Глубокий мой поклон народу Украины».

1939

note 4 Мала набережна.

note 5 Багато туристiв привозила на острiв туристська компанiя американця Кука.

[3] Здрастуй, море, вмираючi тебе вiтають!