До Михайловского не дотягивает. Тема интересная, но язык тяжеловат.
2 Potapych
Хрюкнула свинья, из недостраны, с искусственным языком, самым большим достижением которой - самый большой трезубец из сала. А чем ты можешь похвастаться, ну кроме участия в ВОВ на стороне Гитлера, расстрела евреев в Бабьем Яру и Волыньской резни?.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Часть вторая продолжает «уже полюбившийся сериал» в части жизнеописания будней курсанта авиационного училища … Вдумчивого читателя (или слушателя так будет вернее в моем конкретном случае) ждут очередные «залеты бойцов», конфликты в казармах и «описание дубовости» комсостава...
Сам же ГГ (несмотря на весь свой опыт) по прежнему переодически лажает (тупит и буксует) и попадается в примитивнейшие ловушки. И хотя совершенно обратный
подробнее ...
пример (по типу магического всезнайки или суперспеца) был бы еще хуже — но все же порой так и хочется прибавить герою +100 очков к сообразительности))
В остальном же все идет без особых геройств и весьма планово (если не считать очередной интриги в финале книги, как впрочем было и в финале части первой)). Но все же помимо чисто технических нюансов службы (весьма непростой кстати...) и «ожидания экшена» (что порой весьма неоправданно) — большая часть (как я уже говорил) просто отдана простому пересказу «жита и быта» бесправного существа именуемого «курсант»))
Не знаю кому как — но мне данная книга (в формате аудио) дико «зашла»)) Так что если читать только ради чтения (т.е не спеша и не пролистывая страницы), то и Вам (я надеюсь) она так же придется «ко двору»))
Как ни странно, но похоже я открыл (для себя) новый подвид жанра попаданцы... Обычно их все (до этого) можно было сразу (если очень грубо) разделить на «динамично-прогрессорские» (всезнайка-герой-мессия мигом меняющий «привычный ход» истории) и «бытовые-корректирующие» (где ГГ пытается исправить лишь свою личную жизнь, а на все остальное ему в общем-то пофиг)).
И там и там (конечно) возможны отступления, однако в целом (для обоих
подробнее ...
вариантов) характерно наличие какой-то итоговой цели (спасти СССР от развала или просто желание стать гораздо успешнее «чем в прошлый раз»). Но все чаще и чаще мне отчего-то стали попадаться книги (данной «линейки» или к примеру попаданческий цикл Р.Дамирова «Курсант») где все выстроено совсем на других принципах...
Первое что бросается в глаза — это профессия... Вокруг нее и будет «вертеться все остальное». Далее (после выбора любимой темы: «медик-врач», военный, летчик, милиционер, пожарный и пр) автор предлагает ПРОСТО пожить жизнь героя (при всех заданных условиях «периода подселения»).
И да — здесь тоже будут всяческие геройства, свершения и даже местами прогрессорство (куда уж без него), но все это совсем НЕ является искомой целью (что-то исправить, сломать или починить). Нет! Просто — каждая новая книга (часть) это лишь очередная «дверь», для того что-бы еще чуть-чуть пожить жизнь (глазами героя).
И самое забавное, что при данном подходе — уже совсем не обязательны все привычные шаблоны (использовав которые писать-то в принципе трудновато, ибо ГГ уже отработал «попаданческий минимум», да и что к примеру, будет делать генсек с пятью звездами ГСС, после победы над СаСШ? Все! Дальше писать просто нет никакого смысла (т.к дальше будет тупо неинтересно). А тут же ... тут просто поле не паханное)) Так что «только успевай писать продолжение»))
P.S Конкретно в этой части ГГ (вчерашний школьник) «дико щемится» в авиационное училище — несмотря на «куеву тучу» косяков (в виде разбитого самолета, который ему доверили!!!) и неких «тайн дома …» нет не Романовых)) а его личного дома)).
Местами ГГ (несмотря на нехилый багаж и опыт прошлой жизни) откровенно тупит и все никак не может «разрулить конфликт» вырастающий в очередное (казалось бы неприодолимое препятствие) к заветной цели... Но... толи судьба все же милостива к «засланцу», то ли общее количество (хороших и желающих помочь) знакомых (посвященных в некую тайну) все же не переводится))
В общем — книга (несмотря на некоторые шороховатости) была прослушана на «ура», а интрига в финале (части первой) мигом заставило искать продолжение))
ракети, знав її
будову: вона була невелика — шістдесят метрів завдовжки і три метри завширшки — і скидалась на
могутні ядерні зорельоти не більше, ніж човен на корабель. Обтічна форма? Він бачив у ній
свідчення лише того, що ракеті нелегко було пробивати земну атмосферу. Тонкі стрижні антен
нагадували про світанок радіолокації. І, нарешті, потріскування іонного двигуна замість
суцільного, дзвінкого гудіння ядерних кораблів.
— Яка незугарна конструкція! — сказав він.
— Авжеж, — відповів старий, дивлячись на ракету, — її запустили дуже давно. Але такі ракети
мають перевагу — вони встигли пройти довгу путь. Ядерні зорельоти відійшли ще порівняно недалеко
від Землі, а ці… вони багато чого бачили.
“В цьому перевага старості, — додав він у думці. — Багато пройти, бачити, розуміти…”
Ракета повисла за два метри над озером. Вода клекотіла під дюзами двигуна. Повагавшись,
ракета вертикально спустилась у воду; озером побігли хвилі. Старий і юнак відійшли від краю
парапету — вода заливала бетон. Потім ракета випірнула — вже горизонтально — і загойдалась на
хвилях.
— Усе! — вигукнув юнак. Він був схвильований, хоч навряд чи зміг би пояснити, що саме його
схвилювало. — Зараз має відокремитися робот-розвідник. Уже час…
— Не кваптесь, — усміхнувся старий. — Це ж давня конструкція! Вона не вміє поспішати.
Двадцяте століття.
Над корпусом ракети, поблискуючи в промінні прожекторів, піднялася невелика напівсфера,
відокремилась від ракети, повисла в повітрі і попливла над водою. Робот мчав убік від місця, де
стояли люди.
— В чому річ? — здивувався юнак. — Чому робот не йде до нас?
Старий здвигнув плечима:
— Це означає, що він спускався на чужу планету.
Юнак не зрозумів. Він дивився то на старого, то на подібного до великої черепахи робота, що
віддалявся від них.
— Ну то й що? — нетерпляче запитав він.
— Зараження чужими мікроорганізмами, — коротко пояснив старий.
— Але ж на ракеті є…
— Є, — перебив старий. — Однак це ж стара, “незугарна конструкція”. Не дуже надійна.
Потрібна контрольна обробка.
Він помовчав, підняв комір куртки.
— Ми можемо йти, — промовив він, усе ще дивлячись на ракету. — Робот сам прийде в монтажний
зал.
Юнак відчував себе винним. Він розумів, що старий міг образитися за ці слова — “незугарна
конструкція”. Старий будував ракету, і, хоч би скільки минуло часу, для нього вона, мабуть, не
була “незугарною”. Та властивий юні егоїзм не міг цього усвідомити всерйоз. Старе в очах юнака
означало примітивне, нераціональне, незугарне.
— Робот непогано збудований, — сказав юнак. Йому хотілося якось загладити свою
необачність. — Цей глайдерний принцип дотепний.
— Дурниці! — відрубав старий. — Робот безнадійно застарів.
Старий не почував образи. Він просто не звернув уваги на слова, необачно сказані юнаком. Ще
й тепер, розмовляючи, він думав про щось своє.
— З роботами довелося чимало поморочитись, — вів він своє. — Розвідка невідомих планет
висувала дуже жорсткі вимоги. Перші роботи були на гусеницях. Від них, проте, зразу відмовились.
Роботи провалювались у тріщини, падали з крутих схилів… Тоді було багато різних проектів — аж до
найдивовижніших. Якийсь дивак, наприклад, сконструював крокуючі роботи. Так, не посміхайтесь,
саме крокуючі. Стальний, схожий на барило корпус і три пари металевих суглобистих ніг. Це була
дурниця з дурниць! Перший паровоз теж мав ноги, однак нащо через півтора століття повторювати
старі помилки? Я входив у комісію, яка випробовувала цих жуків. Вони грузли в болотах, застрявали
в лісах, не могли видряпатись на прямовисну скелю… Потім ми збудували роботи-глайдери. Як оцей,
на ракеті. Компресори створювали повітряну подушку, і роботи легко ковзали над землею. Нам
здавалося, що це межа конструктивної довершеності. — Він тихо розсміявся. — А за п’ять років
з’явились електрофорні установки, потім гравітаційні двигуни…
Вузьким металевим трапом вони піднялися в монтажний зал — невисоку будівлю, що притулилася
до виступу скелі. В залі було порожньо. Біля стін стояли крісла (старий відзначив: нові, не ті,
що були тут колись). У центрі залу височів порожній стенд. Холодно світили люмінесцентні лампи.
Старий показав юнакові, де вмикається опалення.
Не скидаючи куртки, він пройшовся в куток і сів. Тільки тепер юнак роздивився, який старий
цей чоловік. І він раптом зрозумів, відчув, що старість ця викликана не роками (дідуган був
міцний), а чимось іншим. Юнак боявся гучних слів. Через це він не наважився замінити слово
“старість” іншим словом — “мудрість”.
— Я принесу кави, — сказав він.
— Прошу, будь ласка, — байдуже відповів старий.
В залі тихо дзижчали лампи. Старий думав про той вечір. Тоді на стенді стояв робот, а вони,
шестеро людей, сиділи тут, у кріслах. Це була давня традиція — сидіти перед розлукою. І хоч усі
вони залишались, а відлітав тільки робот, шестеро людей мовчки сиділи в цьому
Последние комментарии
1 день 12 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 16 часов назад